Ця серія ліногравюр досліджує крихкий простір, де перетинаються культурна пам'ять, міфологія та історичне насильство. Спираючись на український фольклор, усну традицію та пригнічені наративи, роботи розглядають ідентичність як процес, сформований не лише збереженням, а й стиранням.
Повторювані фігури жінок, воїнів, ритуальних тіл та міфологічних істот з'являються протягом серії як посудини колективної пам'яті. Вирізана поверхня стає одночасно архівом і шрамом: кожен відбиток фіксує напругу між видимістю та зникненням, пам'яттю та нав'язаною тишею.
Замість того, щоб ілюструвати історію буквально, роботи підходять до неї як до чогось втіленого та успадкованого — присутнього в мові, жестах, ландшафті та ритуалі. Через фізичний акт різьблення серія повертає фрагменти культурної пам'яті, які політичні системи намагалися спотворити, маргіналізувати або стерти.
